lypkivsky.info

Свята Євангелія це є, браття, не тільки свята книга Христової науки, а велична книга Христових чудес. Але й ці дивні діла Христові, як і Його слова, мають одну мету — кликати людей до відродження, до життя. От і сьогоднішня Євангелія оповідає нам про два великі чуда Христа Спасителя: Про сцілення кровоточивої жінки і воскресіння дочки старшини синагоги, Яіра. Безумовно, величне чудо — воскресіння помершої, воно виявляє всемогутність Христа, як Бога, але не менше дивне чудо зцілення кровоточивої жінки. Воно показує безмежну любов і милість Христа до тих, хто вірою шукає собі від Нього допомоги.

Бідна жінка дванадцять літ уже слабувала, все, що мала, потратила на лікарів, а допомоги ні від кого не знайшла. Що далі робити їй? Як припинити кров, що так знесилювала її, робила немилим для неї саме життя? І от вона подумала: Підійду і непомітно приторкнуся до одежі Христа, то одужаю. Подумавши так, вона непомітно приторкнулась до Христа, до Його одежі, і зараз перестала кров з неї йти, — вона почула, що вже здорова. Ніхто з людей, що тиснулись коло Христа, цього не помітив, але Христос не хотів, щоб втаїлась від людей ця ознака віри в Нього і Він запитав: «Хто це до Мене приторкнувся?»

А коли апостоли стали казати: «Народ, товпиться коло Тебе і тиснеться до Тебе, а Ти питаєш: хто до Мене приторкнувся», то Христос все-таки став говорити: «Ні, хтось до Мене приторкнувся, хтось одержав від Мене зцілення»! Тоді жінка побачила, що не втаїться, впала перед Христом на коліна і розказала перед усіма людьми про свою біду і про те, як вона одужала, як тільки приторкнулась до краю Його одежі. Христос сказав: «Не бійся, жінко, віра твоя спасла тебе!»

Любі брати і сестри! Чи цей вчинок жінки, що вона приторкнулась до краю одежі Христа з надією одержати зцілення, — чи це була віра, чи суєвірство? Тепер іде завзята боротьба з т. зв. суєвірством. Правда, суєвірством тепер називають все взагалі, що торкається віри, — всяку віру, всяку релігію, а найбільше нашу християнську. Неправдивість цього твердження ми покажемо далі, а тепер тільки зазначимо, що в християнській вірі найбільше тепер чіпляються до зовнішніх прояв віри, коли вірні звертаються до образів, хрестів і інших ознак віри, як жінка звернулась до краю одежі Христової, і називають це суєвірством, бабськими забобонами, від яких треба очистити віру.

Чи це ж воно так? Христос на це ясно відповідає, коли каже до жінки, що приторкнулась до краю одежі Його: «Віра твоя спасла тебе» — а не суєвірство твоє. Христос теж боровся з суєвірством, — він виганяв з храму торгівців-священиків, він докоряв за суєвірство фарисеям та садукеям, що вмивали руки, не очищаючи душі; але з чистою вірою в душі жінки, Він прямо назвав вірою. Може саме через це Він і не хотів, щоб втаївся від людей вчинок цієї жінки, щоб потім не назвали його суєвірством.

Що примусило жінку пуститись на цей вчинок, приторкнутись до краю одежі Христа? Може її темрява, несвідомість? Тепер кажуть, що різні образи та хрести, та кринички, приваблюють тільки темне жіноцтво, що це є ознака темряви народної. Але ж не темрява, не бабські забобони привели до Христа жінку, а її страшенно тяжке, безвихідне становище. Вона все витратила на лікування, але даремно; вона втратила всяку надію на людей, кровотеча до решти знесилювала її. Їй залишилось одне: лягай, чекай смерті та помирай. В такім стані часто дійсно темрява опановує людиною; в цій безнадійній темряві людина позбавляється розуму, або накладає на себе руки…

Сторінки цього тексту далі: 1 2 3

 Print This Post Мітки запису: Недільні проповіді, розважання
Текст з розділу Праці Владики | Коментарів уже: 0