lypkivsky.info

І знову говорить Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісиченко).

Ігор (Ісиченко): Митрополит Липківський був постаттю величною і надзвичайно самотньою. Дуже важко його читати спогади про його оточення, з яким конфлікти боліли його душі значно більше, ніж тиск комісарів, які оточували його щодалі щільнішим кільцем, аж доки не знищили його в своїх казематах. Він потребував розуміння і підтримки, натомість натрапляв на опір навіть свого оточення. Мені пощастило захопити ще живими у парафіях відроджуваної Церкви людей, які зустрічали митрополита Липківського. Зараз їх уже практично нікого немає, а на початку 1990 років ще дехто був живий. І знаєте, ніхто з них без сліз зворушення не міг пригадати цього митрополита. Пригадували, як він служив у полотняних ризах, як пробирався навіть до деяких сіл тут, у нас на Харківщині, ховаючись від оточення міліції, яка бажала його зупинити і не пропустити до цього села. Показували мені фотографії, на яких в центрі височіла велична постать митрополита Липківського. І для людей, які надихалися його словом і завдяки цьому зуміли витримати тиск більшовицького режиму, не було сумніву у святості цієї постаті. Я думаю, що це не можна не врахувати. І не можна зводити ставлення до людини до зовнішніх, формальних вимірів її канонічності або не канонічності з погляду права, виробленого певною помісною Церквою.

Є у християнській Церкві таке правило: людина, якщо вона загинула мученицькою смертю за Христа, вже шанується як мученик. Ні в кого, я думаю, немає сумніву в тому, що митрополит Василь Липківський загинув за Христа, і що навіть його загибель стала закликом до свободи, свого роду проповіддю, зверненою до людей. І ця кров змиває навіть усі помилки, які людина могла б припустити в своєму житті. І нам, людям, які живуть у зовсім іншій державі і за зовсім інших обставин, треба пам’ятати Христовий заклик: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь».

Максим Стріха: Рукописи Василя Липківського дивним чином збереглися. Найважливішу його працю “Історію Української Православної Церкви” зберегла сестра розстріляного владики. У війну цей текст отримав професор Андрусяк, який 1942 року його переправив до Львова, а тут декілька копій з нього як з пам’ятки величезної ваги наказав зробити митрополит Андрей Шептицький. Таким чином Боже провидіння зберегло цей надзвичайно суб’єктивний – бо ж владика ставився і до своїх друзів, і до своїх супротивників з пристрасністю проповідника перших століть християнства, – але неоціненний за своєю вагою текст.

Праці владики було надруковано в 1950-і, 1960-і, 1970-і роки в діаспорі, оскільки в Україні саме його ім’я перебувало під цілковитою забороною. 1983 року українці Америки встановили у місті Бавнд Брук у штаті Нью-Джерсі пам’ятник митрополитові Київському і всієї України Василеві Липківському. А в Україні 1990 року відродилася Автокефальна помісна незалежна церква на соборноправних принципах, які обстоював митрополит Василь Липківський.

Проте, хоч існує вже давно рішення Київської топонімічної комісії назвати ім’ям владики вулицю Урицького, розташовану поруч тієї Покровської церкви на Солом’янці, де він упродовж багатьох років був панотцем, ця вулиця й досі носить ім’я Урицького, кривавого ката Петербурга в 1917 році і на початку 1918 року.

Сергій Грабовський: Отож, таку Україну маємо сьогодні.

21.03.2007
radiosvoboda.org

Сторінки цього тексту далі: 1 2 3 4

 Print This Post Мітки запису: Розмови про Владику, У світі новин
Текст з розділу Всячина, Про Владику | Коментарів уже: 0