lypkivsky.info

Максим Стріха: Саме нетолерантна політика російських єпископів до можливості запровадження бодай української мови в Службі Божій і була однією з причин проголошення автокефалії Української православної церкви 5 травня 1920 року, одразу після відступу з Києва Червоної армії. А на Першому соборі Української Автокефальної Православної Церкви, який відбувся у жовтні 1921 року у київському соборі Святої Софії, його настоятель отець Липківський був висвячений на єпископа і обраний митрополитом. Оскільки жоден з єпископів Російської церкви не погодився взяти участь у хіротонії єпископів відроджуваної Української церкви, вони були рукоположені соборною висвятою за практикою Церкви апостольських часів.

Розповідає Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісиченко).

Ігор (Ісиченко): Ставлення до Української автокефальної православної церкви 1920–1930 років є важкою канонічною проблемою чи не для всіх церков сьогодні в Україні, в тому числі і для тих, які називають себе Українською Автокефальною Православною Церквою. Бо жодна з них не зберегла спадкоємності свячень від Церкви митрополита Василя Липківського, і жодна з них не приймає київських канонів цієї Церкви, затверджених нею на Соборі 1921 року.

Коли на Помісному соборі Української автокефальної православної церкви у 1997 році розглядалося ставлення до канонізації подвижників віри 1920 років, то, як мені здається, було прийняте мудре і компромісне рішення: визнати день загибелі митрополита Василя Липківського Днем пам’яті всіх святих мучеників землі української, новомучеників, тих, хто постраждав від більшовицького безбожницького терору. І в цей день ми вшановуємо всіх тих, хто перебуває у небесних оселях, а сам Господь знає їхні імена. У Євангелії є епізод, коли Христа хотіли випробовувати фарисеї і запропонували йому оцінити блудницю, засуджену до каменування. Пригадаймо, як він відповів: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Я думаю, що нам треба для того, щоб говорити про митрополита Липківського, передусім відчути всю безнадійність отого жахливого режиму, який існував у 1920–1930 роки, який не залишав перспективи.

Згадаймо ще один, не так часто згадуваний у повсякденному церковному вжитку, епізод, коли Лотові доньки мали дітей від нього, тому що вони думали, що лишилися самі після загибелі Содому на Землі. Це жахливий гріх, кровозмішання, який засуджують усі релігії світу. Але без розуміння поставитися до тієї миті, коли самотня родина хотіла продовжити життя на землі ось у такий спосіб… Ну, принаймні, тут теж треба згадати Христову відповідь фарисеям: «Хто з вас без гріха?».

Сергій Грабовський: Спершу совєцька влада, виходячи зі своїх політичних міркувань, досить толерантно ставилася до Української Автокефальної Православної Церкви, але вже через півроку стала закидати їй «контрреволюцію» та «петлюрівщину» і вдалася до репресій. Причини цього пізніше пояснював сам митрополит Липківський. “Влада скоро спостерегла, що Українська Автокефальна Православна Церква виростає в міцну і для влади небезпечну гору, вона проголосила себе «автокефальною», незалежною від московського церковного руху, а незалежність церковна криє в собі думку і про незалежність державну; вона дуже захоплює народ, а це для протицерковної влади найгірше неприємно; вона нарешті є національна, виховує народ в національній свідомості, а радвлада проти всякої національної свідомости, особливо української”.

Сторінки цього тексту далі: 1 2 3 4

 Print This Post Мітки запису: Розмови про Владику, У світі новин
Текст з розділу Всячина, Про Владику | Коментарів уже: 0