lypkivsky.info

Браття! Христос є мир наш. Він зруйнував усі мури й перешкоди до всесвітнього миру й братерства; Він Самого Себе поклав у основу мирного братерського сполучення всіх людей і народів, що є Церквою Христовою. Але що ж ми бачимо? Чи є ж у Церкві Христовій той мир, задля якого Христос зруйнував усі мури й перешкоди, що людей роз’єднували? Христос усі мури зруйнував, але християни, особливо керівники церкви, побудували свої високі та грубі мури, що поділили Церкву Христову на ворожі табори. Хіба й сучасна католицька церква не нагадує собою того старозавітнього єврейства, обгородженого муром закону Мойсеевого, що з погордою дивиться на всіх, хто поза його муром, як євреї дивились на поган? Та й інші церкви і гуртки християнські обнесли себе всякими мурами і не сполучаються одні з одними. Чи можуть же тепер всі ці ворожі християнські табори сказати, що Христос є мир наш, що Він зруйнував ворожнечу, з’єднав усіх в одно? Ясна річ, що ні. А коли так, то чи можемо ж ми визнати справжньою Христовою Церквою ту, що відгородила себе від інших різними мурами? Ясна річ, що ні.

До того ж мури, що самі християни поробили між собою, ще гірші, ніж той мур-закон Мойсеїв, що колись ним відгородив євреїв від поган Бог. Той мур сам Бог поставив, сам же його і в ніщо обернув, а ті мури, що поставила людська впертість та жорстокість, і для самого Бога противні, бо людська впертість ні перед чим не поступається.

Колись то Київський митрополит Платон (в 80-их роках 19-го віку), подорожуючи по єпархії, завітав у католицький костел і сказав там істинно християнське слово: «Надіюсь, що ті перегороди, що їх між собою поробили люди не на стільки високі, щоб дійшли до неба. Отже, підносячись над ними, благословляю всіх іменем єдиного Голови Церкви — Господа Ісуса Христа». Здається, яке справді апостольське уявлення церкви! А між тим ксьондза, що пустив у костел митрополита Платона, було негайно позбавлено сану, а костел пересвячено; щілина пробита в мурі дійсно Христовим миром, старанно залагоджена.

Чи можемо ж ми визнати, що та церква, яка старанно ширить і залагоджує свої мури, що відгороджують її від інших, будується на підвалині апостолів і пророків, маючи головною основою самого Ісуса Христа? Ні, ніяк цього не можемо визнати, бо Христос всі мури роз’єднання зруйнував, і знов їх відбудовувати, — це діло противне Христу.

Браття! На протязі багатьох віків, усі церкви підносять молитву до Бога про з’єднання всіх. Але яка це марна, фарисейська, богопротивна молитва, коли на ділі ні одна церква жадного кроку не робить до цього з’єднання, а навпаки щораз поширює й полагоджує свої мури. Отже перший крок, який повинна зробити кожна церква, коли вона хоче бути апостольською і Христовою, будуватись на підвалині апостолів і пророків, на основі самого Христа, — це зруйнувати свої мури, що відгороджують її від інших; поглянути на життя інших церков не пихою ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю будувати своє церковне життя на підвалинах Христа і апостолів, згідно особливостям своєї вдачі й історії; братньою любов’ю шанувати кожну церкву і з нею в спосіб братерський об’єднуватись, щоб усі церкви уявляли з себе будівлю докупи спаяну, одним Духом пройняту, що дійсно росте у Господі в єдину Церкву Святу.

Наша Українська Автокефальна Церква цей крок уже зробила, — вона оголосила заклик усім церквам до братерського поєднання під умовою зберегти всі особливості свого попереднього життя і вільно будувати своє майбутнє на основі Христа і апостолів. Чи відкликнуться церкви на цей заклик? Мало надії, — особливо на тих, що будуються на папах і патріярхах, пильнують земного добробуту, а не небесного царства. Але, браття, це мусить колись статися, церкви не можуть подолати ворота пекельні! А поки-що, нехай Христос буде миром хоч для нашого народу, нехай об’єднає наш народ в єдину Автокефальну Українську Церкву.

Будемо дбати, браття, щоб Христос став миром і нашої душі, щоб влив у серце наше той глибокий християнський мир, щоб у ньому ми сумлінно виголошували: «В спокою серця Господеві помолимось!» Щоб обдарував совість нашу благодаттю того небесного миру, щоб у ньому ми щиро виголошували: «За мир з неба і за спасіння наших душ Господеві помолимось!»— Амінь!

(24-та Неділя по Тройці, Єфес. 2, 14-22)

Сторінки цього тексту далі: 1 2 3

 Print This Post Текст з розділу Праці Владики | Коментарів уже: 0