lypkivsky.info

Сьогоднішня св. Євангелія оповідає нам, браття, про велике чудо, яке створив Христос у землі Гадаринській — вигнав безліч-леґіон бісів з чоловіка, але дозволив цим бісам увійти в стадо свиней, які кинулись в море і потопились. Безумовно, тяжко було мешканцям землі Гадаринської жити і вести своє хозяйство в тій країні, де лютував такий страшний біснуватий. Цілком природно, що вони хотіли забезпечити від нього свій спокій. Але, які засоби вони для цього вживали? Замість того, щоб заспокоїти цього біснуватого лагідністю та лікуванням його, — вигнати з нього бісів, вони його в’язали мотузками, заковували в кайдани, над ним знущалися і цією жорстокістю ще більш його роздратували, а він розривав мотузки, розбивав кайдани, тікав від своїх усмирителів у пустелі, в гробовища і звідти наводив страх на всіх…

І от прийшов Христос у землю Гадаринську. Не з мотуззям, не з кайданами в руках прийшов Він, а з усією повнотою любови, щодо визволення нещасного біснуватого, — з непереможною силою перетворення його душі, його істоти, світлом свого благовістя, і під цим вогнем сили і любови не могли затриматись уже біси в чоловікові, — вони вийшли з нього і тільки просили Христа, щоб дозволив їм увійти в стадо свиней, що тут недалеко паслось над морем. Христос дозволив, біси увійшли в свиней, і свині зараз кинулись в море і потопились. Христос цим дав науку мешканцям землі Гадаринської, що за те надужиття, яке вони робили над життям і душею людини, вони мусять потерпіти страту в своєму добрі — зле поводження неминуче викликає недобрі наслідки…

Любі брати і сестри! Що уявляла з себе й наша рідна Україна за довгі часи панування над нею її поневольників, як не землю Гадаринську з її страшним біснуватим? Чим була наша Церква українська за часи московської підлеглости, як не тим же нещасним в’язнем, над яким знущалися, якого в могилу заганяли? Поневольники нашого народу, поневольники свого меншого брата знали тільки один спосіб, щоб забезпечити собі спокій, щоб тримати в своїх руках нарід, — це мотуззя, це кайдани, це ланцюги, якими заковували і тіло і душу нашого народу та й свого рідного народу різні Побідоносцеви, Столипіни і їх прислужники; як в гробовищах, держали народ у темряві, в безправности, в духовному рабстві. Вони не за те дбали, щоб з любов’ю і доброзичливістю ставитись до народу, — визволити його від темряви, освітити, підняти його до себе, вигнати з нього бісів несвідомого життя. Ні, вони проте тільки дбали, щоб тісніше скрутити руки і ноги народу, закувати, його міцніше в кайдани.

Думаєте, що ті різні князі світу цього не боялись народу, коли вони його так заковували. Вони іменно через те так і робили, що вони тремтіли перед народом, жахались його. Цей темний народ, як темна безодня ночі, завжди наводив на них жах-страхіття. Прочитайте ви твори Побідоносцева, чи його однодумців: вони тремтять перед народом; вони добре знають і передбачають, що він розірве всі кайдани, вибіжить з свого гробовища, куди вони його загнали, і може їх самих зажене туди, — що настане цей час. Вони це добре знали, але ще гірше кували на нього кайдани, не випускали з гробовищ поневолення, бо не за народ, не за оздоровлення його дбали, а лише за самих себе, за свій спокій, та, щоб поки-що й свиней своїх попасти спокійно на ланах народної темряви.

Сторінки цього тексту далі: 1 2 3

 Print This Post Текст з розділу Праці Владики | Коментарів уже: 0